Упродовж 6 років дошкільний заклад працює над пріоритетною проблемою "Правове виховання дошкільників".

/Files/images/правове.jpg

За цей час творчою групою дошкільного закладу був узагальнений досвід роботи "Застосування інтегрованого підходу до правового виховання дошкільників".

Законодавче забезпечення дитниства

Декларація прав дитини

Прийнята у грудні 1959 року. Це документ, в якому проголошені соціальні та правові принципи, що стосуються захисту та благополуччя дитини.

Конвенція ООН про права дитини

Прийнята 20 листопада 1989 року. Це міжнародний договір, який складається зі статтей про права дитини. Цих статтей повинні суворо дотримуватися країни, що ратифікували цей договір (в тому числі і Україна).

Конституція України

Прийнята 28 червня 1996 року. Це – головний закон держави, який визначає суспільний і дежравний лад, виборчу систему, принципи організації та діяльність органів державної влади й управління, основні права, свободи та обов’язки громадян.

Закон України «Про охорону дитинства».

Прийнятий 26 квітня 2001 року. Він визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і покликаний забезпечити реалізацію прав дітей на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановивши основні засади державної політики в цій сфері. Уперше в історії національного законодавства в цьому Законі введено положення, яке забороняє тілесні покарання дітей у родині.

Національна програма «Діти України»

Затверджена Указом Президента від 18 січня 1996 року. Це – комплексний документ, в якому відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини, ратифікованою Україною, визначено основні напрями державної політики стосовно дітей та закони щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Закони України «Про дошкільну освіту» (11 липня 2001 року), «Про загальну середню освіту» (13 травня 1999 року), «Про позашкільну освіту» (22 червня 2000 року)

Визначають правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, грунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні.

Національна програма правової освіти населення

Затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року. В ній ставиться завдання правового виховання населення взагалі і підростаючого покоління зокрема.

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.2000 «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства»

Постанова сприяє реалізації державної політики у сфері охорони дитинства, забезпечує координацію дій у розв’язанні питань, пов’язаних із життєзабезпеченням та розвитком дітей, залученням їх до участі у політичному, культурному й духовному становленні держави.

Базовий компонент дошкільної освіти (оновлений)

Затверджений у 2012 році. В ньому окреслено мету правовиховної роботи, результати, до яких треба прагнути.

Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам дитинства та дітям-інвалідам

Прийнятий 16 січня 2000 року. Гарантує дітям зазначеної категорії права на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та соціальну захищеність їх шляхом встановлення державної соціальної допомоги.

Правовий захист дітей в Україні

Звичайним є те, що найвищою цінністю і пріоритетом державної політики мають бути визнані інтереси дитини. Це стосується не лише соціальної сфери – освіти, медичної допомоги, культурного розвитку тощо, але й економічного сектору, адже сьогоднішні діти – це високопрофесійні кадри та потужний двигун розвитку нашої держави у майбутньому. Саме сьогоднішні діти будуть навчати, лікувати, забезпечувати правопорядок, видобувати вугілля, видавати книжки… будуть ухвалювати рішення… Але сьогодні їм потрібен наш захист та опіка.

Права дитини — система можливостей, які необхідні особі для її комплексного та цілісного розвитку в умовах і відповідно до вимог середовища, беручи до уваги незрілість дитини (за міжнародно-правовими актами визнається «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше»).

Правовий захист дітей в Україні регулюється законодавством України і передбачає наступне:

- Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється. Крім того, законодавством України передбачено, що посадові особи та працівники, які здійснюють заходи із попередження насильства в сім’ї, інші заходи із захисту прав дитини або родини не можуть розголошувати відомості про особисте та сімейне життя, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням їх службових обов’язків.

- Відповідно до законодавства забороняється будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (ст.150 Сімейного кодексу України).

На даний час ведеться статистичний облік щодо випадків насильства в сім’ї, в т.ч. і по відношенню до дітей. Такі сім’ї беруться на облік, винні притягуються до адміністративної і кримінальної відповідальності, потерпілим надається допомога.

Також у державі проходить масштабна інформаційна кампанія щодо протидії жорстокому поводженню з дітьми та насильства в сім’ї, навчання фахівців служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управлінь у справах сім’ї та молоді, розробки реабілітаційних програм роботи з особами, які зазнали насильства в сім’ї. Система заходів з попередження насильства в сім’ї передбачає також притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства. Вчинення насильства в сім’ї, а також невиконання захисного припису карається штрафом або виправними роботами, а у разі, якщо цих заходів недостатньо, застосовується адміністративний арешт. Коли ж насильство в сім’ї має ознаки злочину, застосовується кримінальна відповідальність.

Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Законодавством закріплені обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини :

- виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;

- піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

- забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

- поважати дитину;

- забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;

- забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 242) батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Проте, в Україні ще досить поширеним явищем є відсутність належного батьківського піклування, яке зумовлено комплексом соціально-економічних, морально-етичних та психологічних причин: бідність, наркотична або алкогольна залежність, безробіття, трудова міграція, смерть або хвороба одного із членів сім’ї тощо.

Відповідно до законодавства країни, батьки або особи, які їх замінюють, можуть бути притягнутими до адміністративної відповідальності за таких причин:

- ухиляння від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (стаття 184 Кодексу про адміністративні правопорушення);

- доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (стаття 180 Кодексу про адміністративні правопорушення);

- учинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого (стаття 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення).

Батьки або один із них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони:

- не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

- ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

- жорстоко поводяться з дитиною;

- є хронічними алкоголіками або наркоманами;

- вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

- засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Правовий захист дітей та право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю. Контроль за умовами виховання і утримання дітей у сім`ї проводиться органами опіки та піклування. Протягом останніх років такий контроль значно посилився, що призвело до збільшення чисельності батьків, притягнутих до адміністративної та кримінальної відповідальності, чисельності батьків, позбавлених батьківських прав.

Права та обов’язки матері, батька ґрунтуються на народженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Мати й батько мають рівні обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Однією з поширених причин розірвання стосунків дитини з одним із батьків є розлучення батьків. В Україні існує надзвичайно високий коефіцієнт розлучень. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, то інший має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров’я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною у присутністю іншої особи. Законодавство України не містить норм, що обмежують особисті відносини та контакти дитини з обома батьками, які проживають в різних державах. Батьки, які проживають у різних державах мають рівні права на спілкування з дитиною, якщо це не обмежується судовим рішенням. Дитина та її батьки для возз’єднання сім’ї мають право на вільний в’їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом відповідної держави.

Правовий захист дітей відповідно до чинного законодавства держава забезпечує через сприяння створенню для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами, надання можливостей для повноцінного життя і розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги, встановлення одному з батьків дитини-інваліда чи особі, яка його замінює, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за його згодою, скороченого робочого дня, надання додаткових оплачуваних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати та інших пільг.

Пріоритетним напрямком роботи щодо соціального захисту прав дітей із фізичними вадами, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю є реабілітація.

Кiлькiсть переглядiв: 154

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.